Висвітлення бойових дій:
особливості та поради
Журналіст на війні
Цей текст розповідає про те, як журналістові збільшити свої шанси вижити на війні, чому звичайні журналістські стандарти в умовах війни не працюють та ким є воєнний журналіст з точки зору закону в Україні. Текст стосується лише війни в Україні, але деякі його поради можуть бути вам корисні й при висвітленні інших війн.
Особиста безпека
Попередня підготовка
Усі посібники радять журналістам перед поїздкою зібрати додаткову інформацію.
Те, що ви працюватимете у рідній країні, не означає, що вас ця порада не стосується. Так, ви знайомі із місцевою культурою, із історією конфлікту, із тутешнім кліматом та умовами життя, знаєте місцеву мову – це усе дійсно полегшує вам завдання. Але ви цивільна особа, яка, скоріше за все не має уявлення про сучасну війну. Треба знати, яке озброєння використовується, відрізняти за камуфляжом своїх від ворогів.
ЗСУ використовують «піксельний» камуфляж та отакі полоси.
Російська ж техніка брудно-зелена або однорідного темно-зеленого кольору.
Джерела: https://don24.ru/rubric/politika/russkie-soldaty-nakormili-borschom-ukrainskih-voennyh-sdavshihsya-v-plen-v-zaporozhe.html https://www.currenttime.tv/a/boepripasy-skrytye-perevozki/31578712.html
Наша та ворожа уніформа. Джерело: https://simya.com.ua/yak-vidriznyty-vijskovyh-ukrayinskoyi-armiyi-vid-okupantiv/
Дуже добре, якщо у вас є колега, який вже працював/працює в умовах бойових дій або знайомий військовий. Якщо ні – існує маса курсів та тренінгів для військових кореспондентів. Зараз проходити ви їх не будете, але варто хоча б пошукати на ютубі записи та виокремити головне. Також можуть стати у нагоді різноманітні посібники та збірки порад. Забагато інформації, яка може врятувати вам життя, не буває. Наприклад варто звернути увагу на ці два посібники:
https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000381168
https://www.osce.org/files/f/documents/9/3/254531.pdf
Частина інформації для цього тексту взята звідти.
Перед тим як ви отримаєте акредитацію, вас зобов’язані проінструктувати, більше того, за законом ви маєте пройти одноденне навчання на полігоні. Але коли йдеться про безпеку власного життя, покладатися краще на самого себе. У військових достатньо турбот і без вас, і якщо ви знатимете, як поводитися на війні, ви і собі допоможете, і нашим захисникам.
Також ви маєте пройти курси надання першої медичної допомоги – це теж обов’язкова вимога для акредитації. Мусите вміти збирати аптечку та користуватися нею. Не буде зайвим потренуватися додатково вдома.
Перед тим як вирушати до зони бойових дій, зробіть цифрове прибирання на випадок полону. Перше, що захоче зробити поневолювач, - це подивитися ваш телефон та загуглити ваше ім’я. Зробіть це самі та оцініть, які данні можуть спровокувати насильство або упереджене ставлення щодо вас. Наприклад, патріотичні пости, статуси, підписки тощо. Зробіть такі данні недоступними для сторонніх осіб, закрийте свій профіль у соціальних мережах або видаліть його. Завантажте застосунки цифрової безпеки та навчіться ними користуватися. Буде непоганою ідею залишити ваш основний телефон вдома, а з собою взяти більш дешеву модель із мінімумом ваших даних.
Перед поїздкою ретельно продумайте маршрут, ще раз оцініть ризики. Враховуйте свій власний фізичний та психологічний стан. Якщо ви маєте проблеми зі здоров’ям, подумайте про те, як вони проявлятимуться на фронті. Якщо ви почуваєтеся хворим, краще залишитися у безпеці. Перед поїздкою владнайте усі фінансові та особисті справи, щоб це не відволікало вас.
Знайдіть особу, якій ви довіряєте. Домовтеся з нею, що виходитимете на зв’язок кожні, припустимо, дванадцять годин. Обговоріть із нею, до кого вона має звертатися та що саме робити, якщо ви не вийшли на зв’язок, щоб якщо з вами щось станеться, вас почали шукати як можна скоріше. Подробиці маршруту і мету поїздки повідомляйте лише цій людині та вповноваженим військовим.
Скоріше за все ви їдете машиною. Подбайте про запас пального та про набір інструментів для ремонту. Перевірте, чи в гарному стані ваше авто. Добре, якщо у вашій команді є людина із необхідними для ремонту навичками, а ще краще, якщо ця людина - ви.
Із собою обов’язково візьміть теплий одяг за сезоном, запас харчів та ліків. Довідник «ПОСІБНИК З БЕЗПЕКИ ДЛЯ ЖУРНАЛІСТІВ» рекомендує такий перелік речей:
•Легкий шолом
• Ізотермічна ковдра
• Різноколірні хімічні джерела світла
• Вертлюги (карабіни)
• Одноразові туалетні пакети
• Багатофункціональний інструмент
• Налобний ліхтар з білим, червоним та синім світлом
• Темний рюкзак з кількома кишенями та петлями для кріплення аксесуарів
• Протигаз
• Киснева маска
• Універсальний мережевий адаптер
• Міцна клейка стрічка
• Суперклей
• Невеликий навісний замок
• Обігрівачі для рук і вух
• Компресійна футболка
• Захисні окуляри
• Кишеньковий ліхтарик
• Ліхтарик заводний
• Сумки на блискавці
• Швейцарський ніж
• Фізрозчин
• Запальничка
• Складні столові прилади
• Вушні затички
У зоні бойових дій
Завжди будьте у бронежилеті та у касці.
Слухайтеся військових, які відповідають за ваше життя. Якщо вони кажуть, що чогось краще не робити, краще цього не робити. Не забувайте про снайперів, про міни, про те, що між обстрілам рашисти часто роблять паузу, щоб почекати, поки до поранених після першого обстрілу прийдуть на допомогу, щоб потім накрити й рятувальників.
Будьте обережні із телекамерою. Відблиск об’єктиву з великої відстані схожий на відблиск від оптичного прицілу.
Завжди носіть позначки «PRESS». Не майте з собою нічого, що може змусити військових сумніватися в тому, що ви не шпигун. Не беріть із собою бінокль, сигнальні пристрої типу ракет, не носіть одяг у стилі мілітарі тощо.
Увага! Міни!
Дивіться під ноги, не підіймайте з землі цінні речі, краще покличте військових – це можуть бути міни-пастки. З обережністю наближайтеся до кинутої техніки – вона може бути замінована. Якщо раптом ви виїхали на дорогу, яка не перекрита, у гарному стані, але нею чомусь не користуються, це може означати, що вона замінована. Через мінування також слід бути дуже обережним, коли ви заходите до покинутих будинків. Рашисти люблять мінувати двері, вікна, холодильники та навіть консервні бляшанки. Коли заходите до оселі, краще не наступати на поріг. І взагалі, як нам казали на початку війни, користуйтеся правилом саперів «Якщо не знаєш, що це – не чіпай. Якщо знаєш, що це – тим більше не чіпай».
Розтяжка. Коли людина зачепить мотузку, граната вибухне. Граната схована у пластиковому стакані, на який ніхто не зверне уваги.
Перетин блокпостів
З’ясуйте правила пропуску на блокпостах. Краще не загуглити, а запитати у військових або тих, хто успішно перетинав блокпости багато разів. Коли наближаєтеся до блокпосту, звертайте увагу на трафік. Якщо перед вами різко розвернулося кілька машин, краще вчинити так само. Також не ігноруйте власну інтуїцію. Якщо вам просто не подобається щось у цьому блокпості, і ви відчуваєте, що щось тут не те – розверніться. Але розвертайтеся до того, як вас помітить охорона. Після цього вже запізно – по вам можуть одразу відкрити вогонь. Наближайтеся до блокпоста повільно, трохи опустіть скло, щоб спілкуватися із військовими, але не виходьте з машини, якщо цього не вимагають та не глушіть двигун. Якщо у вас є відео-регістратор, обов’язково зніміть – їм взагалі краще не користуватися у воєнний час. Будьте ввічливі, демонструйте відкритість, показуйте перепустки. Якщо машину хочуть обшукати, можна виявити незадоволення, але пручатися не варто. Якщо вас самого обшукують, дивляться ваш телефон – також не пручайтеся. Не пручайтеся навіть якщо вас роздягають. Таким чином намагаються з’ясувати що ви не шпигун і не дезертир, а той за кого себе видаєте. Роздягання потрібне, щоб побачити, що на тілі немає характерних відмітин, як, наприклад, слідів від ременя автомату або синців на плечі від віддачі. Це може бути гидко, але яку б відразу ви не відчували, стримайтеся. Якщо вас вб’ють або якщо захоплять у полон, ви не зможете оприлюднити свій матеріал.
Зважайте на те, чи схожа охорона блокпоста на військових, чи п’яні вони, як поводяться. Можливо, це просто дезертири або люди у одязі мілітарі зі зброєю, які облаштували фейковий блокпост з метою грабунку. Навіть у такому випадку пручатися не варто, і якщо у вас вимагають гроші за проїзд, краще відкупитися, але потім повідомити командира, відповідального за цю ділянку, або поліцію.
Якщо немає прапорів, подивіться на матеріали, з яких зроблено укріплення. ЗСУ часто використовують білі мішки, на відміну від росіян.
Джерело: https://dp.vgorode.ua/news/sobytyia/221560-kak-rabotauit-blokposty-v-dnepropetrovske
У разі полону
Поради схожі на перетин блокпосту. Пам’ятайте, що головне – це не виконання редакційного завдання, а ваше життя. Демонструйте готовність до співпраці, але не заляканість та покірність. У той самий час не треба підкреслювати свою громадянську позицію, нескореність та гордість. Ці дві крайнощі можуть однаково провокувати на насильство. Можна спробувати розбити кригу між вами та поневолювачами. Знайти спільні інтереси та захоплення, жартувати, теревенити. Це не завжди доречно, але може вам допомогти.
У зоні обстрілу
Всіляко уникайте зон обстрілу. Пам’ятайте, що хоч ви і позначили і себе, і своє авто написом «PRESS», це не гарантує вашу безпеку. Основні втрати у сучасній війні завдає артилерія, а артилерист знаходиться у десятках кілометрів від вас.
Якщо ви за кермом, і чуєте вибухи поруч, зупиніться, вийдіть з машини та лягайте на землю. Якщо коло дороги є канава або кювет, краще ховатися там, бо у машині від уламків та куль може захистити лише моторний відсік, а крім того існує ризик займання палива. Перечікувати обстріл краще із відкритим ротом – це зменшує ризик контузії.
Якщо обстріл масований, і ви чуєте часті вибухи довкола, дочекайтеся тиші та не виходьте з укриття ще хоча б десять хвилин – затишшя може припинитися у будь який момент. Якщо був лише один вибух, краще як можна скоріше покинути зону обстрілу.
Не гірше за смолоскип.
Сексуальне насильство
Наступні поради стосуються не тільки жінок, а й чоловіків, хоча жінки частіше зазнають сексуального насильства.
Головне правило: не провокувати. Носити безформний одяг, що закриває більшу частину тіла. Мова не про те, що тіло саме по собі обов’язково сприймається, як сексуальний об’єкт, а про те, що солдати можуть бути доведені до вже майже тваринного стану і божеволіти від виду оголеного плеча чи декольте. Гарною ідеєю буде носити обручку навіть якщо ви незаміжні/неодружені. Не носіть намиста або інші прикраси, за які вас буде зручно схопити.
Якщо вас все ж ґвалтують, кличте на допомогу та створюйте максимум галасу. Є надія, що в когось ще прокинеться людяність. На кривдника можуть вплинути слова про те, що у вас є діти. Можна сказати, що ви ВІЛ-позитивні (можна підробити аналіз на ВІЛ/СНІД та возити із собою, як доказ).
Якщо не допомогло, спробуйте викликати у ґвалтівника відразу. Випорожніться, спровокуйте у себе блювотиння, скажіть (якщо мова про жінку), що у вас менструація. Можна використати гігієнічну прокладку або навіть капсулу із фальшивою кров’ю, для правдоподібності. Якщо вас ґвалтує група людей, спробуйте визначити найменш рішучого та переконайте його стати на ваш захист. Після зґвалтування обов’язково зверніться по медичну та психологічну допомогу.
Зверніть увагу: якщо навіть опис зґвалтування та контрзаходів викликає у вас відразу або дискомфорт, це підстава задуматися ще раз, чи готові ви до відрядження у зону бойових дій. Згадайте ще раз, що там вам доведеться стикнутися із людськими болем, стражданнями, відчаєм, жорстокістю та смертю.
Особливості застосування стандартів, етичні нюанси
Тема дискусійна для України останні вісім років. Ще у 2014-ому відбувся круглий стіл, на якому виробили певні рекомендації: https://ms.detector.media/profstandarti/post/12146/2014-12-19-standarty-i-etyka-zhurnalistyky-v-umovakh-konfliktu-ta-kryzovykh-sytuatsiy-rekomendatsii/
Вони дещо застаріли, але можуть бути корисні. Наведена стаття також дає відповідь на питання, які терміни у якому контексті треба використовувати, щоб не порушити стандарт відокремлення фактів від оціночних суджень. Далі цитата:
«Крім деяких моментів, про які вже йшлося вище, є ще певні особливості в застосуванні окремих оцінювальних визначень часто вживаних понять.
Окупанти — цим терміном називаються регулярні підрозділи або окремі військові збройних сил Росії, які зі зброєю в руках воюють на території України або обстрілюють українські землі з території Росії. Окупантами називаються також будь-які представники владних (адміністративних і силових) інституцій, які незаконно встановлено російською владою на окупованих територіях (півострів Крим).
Терористи — цим терміном називають будь-які незаконні збройні формування і їхніх окремих представників, які ведуть бойові та диверсійні дії на всій території України. Підставою для такого визначення є такі ознаки: 1) вони чинять збройне насилля, 2) зокрема, проти мирного населення країни, 3) з різного виду політичними вимогами (відділення українських територій, створення на них квазідержавних утворень, приєднання цих територій до Росії тощо). Саме наявність політичних вимог і є ключовою для визначення тероризму, тому що під дві перших ознаки потрапляє і звичайний кримінал.
Окупаційно-терористичні війська — у тих випадках, коли неможливо чітко визначити, хто саме вів бойові дії — регулярні російські підрозділи чи терористичні угрупування, або коли ці дії точно вели і російські військові, й терористичні угрупування, є прийнятним це визначення, оскільки російські окупанти й терористи всередині країни в більшості випадків діють спільно і скоординовано.
Бойовики — цим терміном можемо позначати будь-які підрозділи та їхніх окремих членів, які зі зброєю в руках воюють проти українських силових підрозділів і проти мирного населення України.
Найманці — цим терміном визначаються будь-які громадяни Росії чи інших держав, які не є кадровими військовими РФ, але воюють на боці окупаційно-терористичних військ проти України (незалежно від мотивів чи способів оплати їхніх злочинних дій). Навряд чи слід називати найманцями тих кадрових російських військових, які буцімто «взяли відпустку й пішли воювати», як про це твердять російські політики й пропагандисти. Тому що, за російським законодавством, кадровий військовий не зміг би потрапити в Україну без узгодження зі своїми командирами й ФСБ.
Сепаратисти — цим терміном можуть позначатися всі прихильники ідеї відділення окремих територій від суверенної України, незалежно від того, чи є вони активними учасниками бойових дій на боці окупаційно-терористичних військ, чи просто публічно підтримують саму таку ідею.
Невизнана (самовизнана, незаконна, окупаційна, терористична) влада — цими термінами можуть позначатися будь-які квазівладні утворення на тимчасово окупованих територіях України, незалежно від їхнього персонального складу, способів чи ініціаторів утворення (тобто це стосується як незаконних владних інституцій в окупованому Криму, так і квазідержавних утворень на сході країни — «ДНР», «ЛНР» тощо).»
Зверніть увагу, що від слів «бойовики» та «терористично-окупаційні війська» зараз відійшли, переважає визначення «окупанти». Ці слова не є оціночними судженнями, бо дії осіб, про яких йде мова, можна охарактеризувати, як окупацію, тероризм тощо.
Щодо інших стандартів, часто усе залежить від конкретної ситуації, тому остаточне рішення приймає сам журналіст. Головне правило, яким треба керуватися у таких випадках: не нашкодь. Ми вже опіклися на тому, що неможна повідомляти про обстріл одразу після того, як він стався бо таким чином ми виконуємо роботу корегувальника вогню. Це не єдиний випадок, коли дотримування журналістських стандартів недоречне.
Ну як пройти повз?
За звичайних обставин журналіст має повідомляти про подію з максимальною точністю та так швидко, як це можливо. У більшості випадків на війні краще вичекати. Якщо вам стало відомо, що, умовно, 143-тя бригада вирушила з міста А до села Б, ви мали б негайно про це повідомити, але так ви ставите під загрозу життя військових та зводите нанівець увесь цей маневр. Втім це все не скасовує точності, це лише відтерміновує її. Коли ви повідомляєте про подію пізніше, ніж вона сталася, все одно треба точно вказувати час та місце, якщо, знову ж таки, це не шкодить військовим.
Неможна вказувати місце розташування підрозділів точніше, ніж «десь під Києвом», неможна називати, який саме це підрозділ. І, увага: не знімайте номери на техніці, умовні позначки, емблеми тощо. Для цивільної особи це може бути просто символ, який нічого не означає, але за цим символом можна бути ідентифікувати підрозділ.
Варто ознайомитися із наказом«Про затвердження зводу відомостей, що становлять державну таємницю» - перелік досить довгий: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0052-21#Text
Якщо узагальнити перший розділ цього документу, то чим менше ви повідомляєте подробиць про військових, тим краще. Державною таємницею буде те, де вони є, хто вони є, до якої частини належать, що роблять, що збираються робити, як оснащені, у якому моральному стані, якої техніки їм не вистачає, чи є у них набої, медикаменти тощо. Останні пункти можуть здатися дивними, але допомогою військовим опікуються волонтери та держава, журналіст публікацією цих даних дає змогу противнику оцінити боєздатність частин або армії. Неможна навіть описувати ландшафт операційної зони.
Положення цього документу стосуються не тільки відомостей про стан війська, а й інформації про мобілізацію економіки, про її поточний стан та потужності. Також неможна розповідати про стратегію нашої дипломатії на міжнародній арені.
Публікувати таку інформацію можна лише якщо раніше її оприлюднили РНБО, генеральний штаб, командування операційної зони, МВС, СБУ, Міноборони, Кабмін.
Баланс думок
Зрозуміло, що неможливо зберігати баланс думок у матеріалі. По-перше, для цього ви маєте отримати акредитацію у російській армії, що неможливо, по-друге це складно морально. І, по-третє, ви не можете надавати слово людям, дії яких спрямовані на знищення України або порушення її суверенітету, щоб передати їхню точку зору - лише для озвучення фактичної інформації.
Є й зворотній бік. Хоча ви громадянин України, який, можливо, втратив майно або навіть близьких людей на цій війні, ви залишаєтесь журналістом. Тобто ви самі не маєте закликати «різати русню», нищити російські міста, вбивати полонених тощо. Так ви уподібнюєтеся Соловйову і порушуєте закон України бо це вже теж буде пропаганда насильства та розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
Інші стандарти
Іноді дотриматися стандартів просто неможливо фізично. Наприклад, репортер не має доступу до місця подій. У такому випадку треба покладатися на свідчення самовидців. Чим більше людей говорять одне й те саме, тим більша достовірність цих свідчень. Але не слід ігнорувати інформацію, яка кардинально відрізняється від тієї, що надає більшість. В такому разі краще просто подати декілька версій.
Про конкретних учасників подій треба говорити із великою обережністю. Перед тим як подавати ім’я та/або показувати обличчя, треба оцінити усі ризики, яким піддається ця людина та її рідні. Краще переоцінити ризики та показувати військових у балаклаві або із заблюреним обличчям, не називаючи прізвищ. Не забувайте, що так ви не лише вбережете людину та її рідних від потенційної загрози, а й ворогові буде складніше ідентифікувати підрозділ. Їхня розвідка також працює, і якщо наші вже за тиждень знали кожного солдата, що був у Бучі, то й росіяни можуть за іменем дізнатися те, що їм знати не треба.
Джерело: https://rivne1.tv/news/135048-prezident-ukraini-nahorodiv-ordenom-molodoho-viyskovoho-z-ostroha
Загиблі, поранені та полонені
Публікувати інформацію про загиблих, поранених та полонених слід із великою обережністю. Із пораненими все досить просто: повідомляти, що така-то людина поранена можна виключно і тільки з її згоди. Ця інформація належить до конфіденційної та розповсюджувати її без згоди самого пораненого не можна.
Джерело: https://zbruc.eu/node/110897
Із загиблими і полоненими треба пам’ятати, що ця інформація може завдати сильної чи навіть непоправної шкодити рідним та самій людині. Мова не тільки про полонених. На війні не завжди можна ідентифікувати загиблу людину, і помилково ви можете повідомити про смерть особи, що насправді жива. Уявіть собі, яким це буде шоком для родини.
Щодо полонених оприлюднювати якусь інформацію взагалі не бажано. За винятком того, що повідомляють органи державної влади, звичайно. Перше, що робить противник, коли до нього у полон потрапляє людина – намагається з’ясувати як можна більше про неї. Не треба у цьому допомагати. Через таке повідомлення можуть зазнати тиску рідні полоненого, це також може вплинути на перспективи обміну, на ставлення до неї у полоні тощо.
Юридичний статус та захист
Ви не є комбатантом, поки не берете участі у бойових діях. Ви маєте право носити зброю, але використовуйте її лише у крайніх випадках, виключно для самозахисту. В жодному разі не беріть участь у боях. Поки ви не є комбатантом, вас не мають права атакувати солдати противника. Деякі експерти радять у жодному разі не брати до рук зброю, навіть якщо на цьому наполягають військові.
Згідно із конвенцією «Про закони та звичаї суходільної війни» ви не є шпигуном, якщо тільки під видом журналіста не збираєте на ворожій території інформацію, щоб потім передати її іншій стороні.
Як отримати акредитацію
Порядок отримання акредитації викладено у наказі «Про роботу ЗМІ під час війни». Помітьте, що акредитація можлива тільки коли ви є працівником певного ЗМІ.
На сайті міноборони є анкета: https://www.mil.gov.ua/news/2022/03/04/zbrojni-sili-ukraini-provodyat-akreditacziyu-zmi-dlya-visvitlennya-voennih-zlochiniv-rosii
Потрібна така інформація:
Прізвище, ім’я та по батькові
Дата народження
Країна походження
Країна проживання
Номер та серія паспорта (до листа необхідно додати копію паспорта (перша-друга сторінка), посвідчення журналіста та фотокартку. Всі файли мають бути відповідної якості та поіменовані)
Email / телефон
Назва ЗМІ (лист керівника ЗМІ додається до запиту)
Посада
Номер журналістського посвідчення
Фото: 3,5х4,5 см хорошої якості
До листа необхідно додати копію паспорта (перша-друга сторінка), посвідчення журналіста та фотокартку. Всі файли мають бути відповідної якості та поіменовані
Анкету просять надсилати у форматі .DOC. Акредитація надається і є чинною лише для тих представників ЗМІ, які мають бронежилети та шоломи.
Надсилати цю анкету треба на адресу psmodu@post.mil.gov.ua або newsmodu@gmail.com
Пам’ятайте, що зараз прес карти, видані для роботи у зоні ООС дійсні по всій території України, тому знову проходити акредитацію не потрібно.
На цьому все. Не нехтуйте пошуком додаткової інформації, перш за все бережіть власне життя, зважуйте ризики та будьте обачні. Не порушуйте заокн та етичні норми. Все буде Україна.
Олександр Верескун